Моя англійська

Мій найбільший страх щодо постійної іміграції полягає в тому, що коли я буду помирати, то буду говорити по українськи, а мої внуки не будуть мене розуміти. Я розумію, що це ірраціонально, що в той час я буду розмовляти хорошою англійскою, що не відомо чи в мене будуть внуки,... Це просто безпідставний страх, але він є.

Коли я вчився в школі англійська була найгіршим предметом для мене. Я витрачав багато часу на вивчення слів, які скоро забував і які весь час плутав. В 6 класі на шість замість "сикс" сказав "секс". Всім було смішно. У фізико-математичному ліцеї справи пішли трохи краще: я почав трохи говорити. Але залишався чи не найгіршим учнем в своїй підгрупі (клас був поділений на 2 чи 3 пігрупи, і здаєтся, було 4 уроки на тиждень). В університеті, за рахунок ще слабшої підготовки у решти, я вже був одим з найкращих студентів. Всюди наголос робився на граматиці, для мене, і, мабуть, для більшості інших, це було надто абстрактно. До речі, зараз я часто використовую лише два часа: теперішній і минулий; зрідка теперешній перфектний і майбутній. Навчання чогось чисто теоретичного та загального це підхід нашої школи. Мені чомусь здається, що мови дітей можна навчити показуючи мультики і співаючи пісеньок, а вже у старшому віці відполірувати граматику.

Якісні зміни настали коли я почав писати курсову у Володимира Ткачука, який почав давати читати по кілька англомовних статей на тиждень: я скоро почав вільно читати. Через рік в аспірантурі, я не тільки читав, але й писав статті. І коли в 2003 році поїхав на виставку в Філадельфію, то міг вже більш-менш вільно говорити. У вересні 2008 ми переїхали до Канади і почали жити в англомовній країні.

Наразі я оцінюю свою мову як вільну - і я це можу довести документально: я двічі здавав IELTS і отримав 7.5 та 7 балів відповідно, але вона ніколи не стане такою як в носія. Цьому є кілька факторів на перешкоді: в сім'ї ми розмовляємо українською, друзів переважно або україно, або російсько мовні, з якими в нас є спільний культурний спадок, великий словник самої мови. Тут майже кожне слово має кілька синомімів, які мають трохи інший зміст. Я, як і переважна більшість імігрантів, вживаю трішки не ті слова. Фонетика - ще одна моя проблема. Деякі звуки я не розрізняю на слух, ще більше я не вимовляю як слід. Ми жартуємо з росіян, що вони не годні вимовити "паляниця". Коли я це розказую своїм не українським друзям, вони теж пробують сказати це слово, і ще жоден з них не вимовив його правильно (а серед них були словяни: росіяни, болгари, поляки; і не: угорці, канадці, американці, перуанці, китайці,...). Причому для поляка угорець вимовляє добре, а для мене це не те. Подібне є з моєю англійською вимовою: для недавніх імігрантів в мене гарна англійська, а для носіїв та імігрантів з досвідом - посередня. Навіть моя дружина критикує мене за мою англійську.

В мене ніколи не було труднощів говорити з співрозмовником віч-на-віч: в мене таке враження, що твій візаві підлаштовується під твій рівень мовлення. Проблеми виникають якщо є кілька співрозмовників, серед яких ти найслабший: на вечірці чи в великій компанії я ще досі подеколи не вловлюю всіх нюансів розмови. Коли в 2013 ми переїхали до Лондона, то перших два тижня складно було розуміти британські акценти, а їх є багато, і якщо вимову BBC розумієш без жодних зусиль, то англійської шотландців подекуди не розуміють і самі англійці. Цікаво, що з телефонними розмовами в Лондоні не було жодних проблем (або певні частоти відсікаються, або у всьому світі це віддалені працівники, умовно кажучи з Індії), а в Канаді на це пішло пів року зак я навчився розмовляти по телефону.