Поїздка до Парижу

На минулих вихідних ми поїхали до Парижу. Їхали автобусом: машину орендувати не хотіли, і хотіли прокататись паромом з Дувру до Кале і побачити відомі білі скелі. План дав збій в Дуврі, де автобус перетнув Ла-Манш євротунелем. На моє здивування це був цікавий досвід хоча і без цікавих краєвидів.

Білий кінь при в'їзді в тунель.

Сам в'їзд складна інженерна споруда. Транспорт їде не по тунелі,
а перевозиться поїздами (зліва). 

Автобус заїжджає в поїзд.

Переїзд тунелем зайняв трохи менше 40 хвилин, але перед тим нас маринували десь годину на стоянці: чекали на потрібний поїзд. Далі автобус їде через Францію. Помітна трохи інша рослинність ніж в Англії, зелений колір не настільки насичений, часто трапляються вітряки, і подекуди замість овець пасуться корови.

В Парижі автобусна станція сполучена з метро і за якийсь час після 2 пересадок і 10 хвилин пішки ми в готелі. Метро раза в 3 дешевше за лондонське, певно в 2 рази швидше, але більш обдерте і між деяками станціями весь тунель в графіті. Квитки в місті годяться для різного комунального транспорту, і між станціями метро можливі пересадки. Їх краще купляти групою по 10 (13.70 за групу).

Графіті ми бачили навіть на дахах.

На рецепції з нами говорять по англійськи постійно збиваючись на французьку, дають неактивовані ключі, активують ключі, вносять ліжечко для немовляти, забирають його і ми йдемо гуляти до Ейфелової вежі.

Перше розчарування Наталки: на фоні хмарочосів-готелів вежа губиться і виглядає маленькою. На наступний день було ще одна причина розчарування: в центрі часто можна надибати побиті пляшки, є трохи сміття і у вузеньких вуличках смердить сечею. Але ці недоліки губляться на фоні смачної їжі і красивої центральної частини міста.

Ажурна металева конструкція.

Вежа дійсно зовсім мала, тільки 324 м висоти.

Туристів коло неї - багато.

На другий день ми поїхали в центр до Нотр-Даму, іншої візитки Парижу. Черга, що пости в середину завдовжки метрів 300, але швидко рухається. Всередині була інформацію, що за рік в собор приходить 14 мільйонів відвідувачів. Потік туристів швидко проходить вздовж стін і виходить з собору.

Нотр-Дам

і Нотр-Дам з іншого ракурсу.

Трохи фотографій Нотр-Даму:

Перший ящик ще закритий.

На набережній Сени букіністи мають стаціонарні, закріплені на парапеті, ящики, які закриваються на ніч і в яких зберігається їх товар: сувеніри, картини, книжки.

Їжа в Парижі теж дешевша чим в Лондоні і, як на мій смак, смачніша. В кафе середній чек на трьох був 50 євро, ранкова кава з випічкою коштувала менше 10 - це навіть дешевше чим в Канаді (а круасани на два порядки смачніші). Кафе досить багато, часто зі столиками на дворі, але ресторани відкиваються вечором. Щоб повечеряти варто робити замовлення і в кількох ресторанах нам відмовили (а вони, певно, були найкращі в місті) поки ми не знайшли одного з вільним столиком.

З екзотичних страв ми коштували слимаків.

Кружляючи по місті ми натрапили на інший готичний собор: церква святого Євстахія. В цій церкві міститься найбільший орган Франції і ми якраз попали на репитицію з хором. Мене здивував контраст з Нотр-Дамом: тут не було натовпів туристів, разом з нами їх було чоловік 10 плюс кілька чоловік спало на стільцях. Високі склепіння, вітражі та музика створювали досить піднесений настрій.

Найбільший у Франції орган.

і його органіст.

Це, мабуть, теж турист - присутня валіза і чистий одяг.
А ще на стільцях спало два бомжа в різних кутках церкви.

Ця церква є поруч з Лувром і за якусь хвильку ми були у внутрішньому дворику Лувру.

Через західні ворота видно скляну піраміду.

Вийшовши з дворику (а він за розмірами нагадує Вавель в Кракові) я зрозумів чому у Фрації трапилась революція. Лувр величезний, а Версаль, який будувався століття перед революцією кажуть ще більший. Його будова, без сумніву, коштувала якогось відсотку ВВП і дратувала народ надмірною розкішшю.

Весь Лувр в кадр не влазить: крила тягнуться і зліва і справа.
В центрі за будівлею є ще замкнуте подвір'я.

Є в Парижі і єгипетський обеліск.

А далі ми гуляли по набережній, метро, вокзал, перетин кордону. Приїхали до дому в 6 ранку. Одна година сну і на роботу. Але Париж вартує безсонної ночі. Це було гарно. Ми реалізували одну з переваг життя в Європі: можливість коротких подорожей для відчуття смаку різноманітних культур та ландшафтів.

Чому я не хочу більше купувати HP продукти

Минулого тижня перед поїздкою в Уельс я мав роздрукувати мамі листа-запрошення відвідати нас в Лондоні. На жаль у нас закічилось чорне чорнило в принтері HP 1050. Цей принтер ми купили перед від'їздом до Лондона, бо потрібно було друкувати і сканувати документи для британських віз.

Отже, в неділю я пробую вставити картридж, а принтер не друкує, не впізнає картриджд. ОК, картридж не оригінальний, біжу в магазин повертаю його і купую новий від HP. Принтер не впізнає і того. Це цікавіше, зауважую, що на використаному картриджі номер 61, а на новому 301. 301 рекомендується для цього принтера самою програмою. Трохи пошуку в інтернеті показують справжню причину: щоб заробити більше грошей для кожого регіону є своє картриджі, які можна перепрограмувати. Але щоб перепрограмувати потрібно мати пару картриджів (чорний і кольоровий), подзвонити в службу підтримки у робочий час (сам телефон не показується на офіційному сайті). Нам дешевше було купити новий принтер Canon і менше мороки, і менше витрат.

Локалізація картриджів для мене є ознакою жадібності компанії, яка створює значні незручності для користувачів і є основною причиною чому я не буду купувати більше продукти HP. Друга причина - ноутбук HP поламався за  2 роки, якраз після закінчення гарантійного терміну.

Поїздка в Кембрідж

Вигляд з вікна поїзду на Фінсбурі Парк: нагадує
приміський вокзал в якомусь українському містечку.

І моя дружина, і я в свій час читали якісь художні книжки про Англію, в яких згадувались про університети Оксфорду і Кембриджу. У нас весь час були мрії повчитися там (жодних зусиль шоб втілити їх в життя ми не докладали). Вчитись в університеті нам вже пізно, але поїхати подивитись нам доволі зручно. Наш маршрут виглядав так: з Клафам Джанкшн поїздом до Вікторії, далі метром до Фінсбурі Парк і швидким поїздом без жодної зупинку до самого Кембріджу. 

Припарковані ровери - перша річ, яка вражає в місті відразу по приїзді. Коло вокзалу є кілька парковок для них. Ровери там стоять дуже близько і на око їх є кілька тисяч. А в самому місті їх не дуже багато, менше ніж машин і пішоходів.

Парковка для роверів коло вокзалу в Кембріджі.

По дорозі до центру ми надибали ось цю гарну церкву у псевдоготичному стилі. Це перша церква в Англії, не рахуючи нашої греко-католицької на Бонд стріт, в якій відчувається певний дух.

Навіть ґаргулья є тут як тут. 

Церква Богородиці і всіх англійських мучеників.

Всередині є гарні вітражі, величне склепіння та цікаві скульптури. Зовні каміння заросло мохом і не віриться, що ця церква споруджена наприкінці 19 століття.

За 5 хвилин ми попали на територію першого коледжу: Даунінг коледжу. 

Ще за 5 хвилин у вікні з'явилась табличка "Тихо. Йде екзамен."

Це перший серед коледжів, що з'явилися після 18 століття. Пізніше я запитував друзів про структуру університету та про коледжі. З того, що я зрозумів: університет складається з коледжів, в яких живуть студенти та професори. В коледжах можуть читатись лекції для молодших курсів, а також першокурсникам помагають адаптуватися до університетського життя + коледжі виконують соціальну роль клубів: вони мають свої будинучки для греблі, організовують танці, дискусії,... В кожному з них можуть бути студенти різних напрямів, але склались певні історичні традиції і кожен коледж переважно має студентів тільки певних спеціальностей.
Університет виконує роль парасольки: забезпечує представництво, лекції для старших курсів та екзамени. Нам не пощастило в тому сенсі, що ми приїхали на екзаменаційну сесію і на територію інших коледжів нікого не впускали (крім студентів, викладачів та випусників).

Цей чоловік - вартовий: нікого стороннього
до середини.

Трохи вбік і туристів вже нема.

Колишні випусники? Їх родичі?

Кожен коледж являє собою невелику фортецю зі стінами-будинками і подвір'ям всередині.

Вигляд на подвір'я одного з коледжів через колонаду.

Туристи перед Королівським коледжем.

Через місто тече повільна ріка Кем, яка отримала назву від назви міста, яке отримало назву від назви тієї ж ріки. Заплутано? Отже, спочатку ріка називалась Гранта, і поселення стало називатись Грантабрикже (чи якось подібно) з часом назва спростилась до Кембриджа і річка стала Кемою.

Літом місцеві студенти, і не тільки студенти, заробляють катаючи туристів на специфічних човнах і оскільки ріка доволі мілка, то використовують палиці, а не весла (зовсім як у Венеції).

Студенти підробляють.

А можна заробляти і так.

Ще пару фотографій які мені сподобались:

Тут теж пасуться корови на лужку.

В Кембріджі я навіть дечого навчився. Перед поверненям до Лондону ми забрели на ярмарку і я там замовив шкіряний пасок. Майстер при мені обрізав ремінь, пробив дірки і прикріпив пряжку. Вийшов чудовий пасок з витисненими мустангами. На моє розчарування якщо носити його кіньми догори, то кінчик дивився би вліво. Для мене це незручно, бо я кріплю пропуск з лівої сторони паска. Помітивши моє здивування майстер сказав, що направо паски носять тільки жінки. Я відповів, що я іноземець, але пасок дуже гарний і я дякую. Вертаючись до дому, я дивився на всіх чоловіків з пасками: дійсно всі вони мали паски на ліво. Вдома перевірив інтернет - паски на ліво. Подивився свої весільні фотки - у всіх, навіть у мене, паски на ліво (староста, правда мав на право). Тепер я розмірковую, скільки років я носив свої паски не правильно :). Все таки поїздка до університетського містечка не минула намарно. Ель в ньому теж був деже добрим.

Перед тим як поїхати до Кембріджа ми трохи почитали про нього: населення 120 тисяч і висота над рівнем моря всього 6 метрів (через сто років затопить - не відкладайте відвідин, бо скоро може бути пізно, а саме місто варте поїздки).