Різниця між Лондоном і Едмонтоном. I

Мені подобаються обидва міста, як подобаються і багато інших. Вони мають спільні риси і в той же час дуже сильно відрізняються. Спочатку я думав все це викласти в одному пості, але він виходив надто довгим, тому я вирішив написати серію постів. В них я спробую описати ці міста акцентуючи увагу на їх відмінностях.

Сучасна будівля як фон старого будинку на
Holborn Viaduct в Лондоні.

Лондону як місту вже понад 2000 років, найстарішій збереженій пам`ятці архітектури коло 3500 років (приз, тому хто перший вгадає про що йдеться - пишіть в коментаріях). В 1900 році його населення становило 6.5 мільйонів. Едмонтон є містом з 1892 року і в 1904 налічував 8350 мешканців. За 100 років населення Лондона майже не виросло, а Едмонтон збільшився майже в 100 раз. Відповідно, у Лондоні чимало цікавих споруд, а нове і старе дуже цікаво переплітається. А в Едмонтоні є тільки пару цікавих будівель: капітолій, Canada Place і МакДоналд готель.

В Лондоні будівлі капітальні, а в Едмонтоні використовуть цемент або при будівництві хмарочосів, або для фундаментів приватних будинків. Які вище фундаментів складаються з дерев'яних балок обшитих шарами тирсоплит, утеплюючих плит,... Раніше в Едмонтоні будували також із цегли, але останній цегляний завод в Альберті закрився через відсутність попиту за переказами років так 30 тому. Цікаво, що будинок з цегли виглядає модно і тому будинки обклеюються декоративною керамічною плиткою, яка нагадує цегляну стіну. Товщина типової стіни є певно 30 сантиметрів, або й менше. Незважаючи на таку товщину і на морози проживання зимою в Едмондоні більш комфортне ніж в Лондоні. Тут відіграють роль два фактори: в Лондоні через теплий клімат і коротку зиму нема доброго опалення; майже у всіх будинках є тільки одинарні шибки (а щоб встановити склопакет треба питати дозволу у міста; співробітник, який реставрував вікна, платив по 2 тисячі фунтів за кожне вікно).

Яра на розчищеному тротуарі як в тунелі.

А так розчищають тротуар - це обов'язок власника.
Якщо буде не прибрано - попередження і далі штраф.

Відносно клімату. В Едмонтоні це континентальний клімат. Літом температура може досягати +30, а зимою -50 (вночі). Одної зими я з другом пішов робити фотографію на річку, було настільки холодно, що я встигав робити тільки 1-3 фотографії, далі батарейки розряжалися, я ховав фотоапарат на кілька хвилин до внутрішньої кишені, батарейки прогрівались і я міг робити ще пару знимків. А ще кожна машина має дріт з штепселем, який на ніч включається в мережу, щоб не замерзло мастило в моторі. Я не дуже любив зиму в Едмонтоні, але не через морози (клімат сухий, і -30 там переноситься легше ніж -5 у Львові, я всю зиму ходив в джинсах без спідніх штанів), а через її тривалість: вона починається наприкінці жовтня і триває до травня, сніг може лежати 5 місяців підряд.

Зима 2013-2014 в Лондоні була дуже м'яка: температура жодного разу не опустилась нижче 0, тільки одного разу я бачив іній зранку. Тут часто прикрашають вхід до кафе чи готелю вазонами з пальмами - вони через теплінь цілий рік на дворі, по крайній мірі цієї зими вони стояли зовні. Починаючи з католицького Різдва в нас за віком цвіло білим якесь дерево і кілька кущів. Зате майже цілі грудень і січень падав дощ. Через таку погоду ми припинили дивитись місцеві новини: в них розказували, де стався шторм, де розмило колію, куди з'їздив прем'єр-міністр з обіцянками допомоги - через якийсь час це набридло. Відповідно, і небо дуже часто затягнуте і похмуре. В Едмонтоні небо майже кожного дня абсолютно чисте: не видно жодної хмаринки на яскраво синьому тлі. Перебільшені були чутки про лондонські тумани - за півроку вони були тільки два рази, стільки ж їх трапилося за тиждень нашого перебування в Україні.

Іній в Батерсі парку - єдиний раз за цілу зиму: по дорозі на роботу.

Перебування в Україні

Перше враження в Україні - це прикордонник в Жулянах, який перевіряв наші паспорти. Цей молодий хлопець не промовив ні слова: він не відповів ні на наш "Добрий день", ні на "До побачення". Я розумію, що політична ситуація в Україні складна, але не розумію як така поведінка і відсутність емоцій може її виправити. Сам Київ справляє сюрреалістичне враження, вздовж всього Хрещатику стоять палатки, акуратні купи розібраної бруківки, лежать шини, де-не-де куриться димок, і все це в оточенні дорогих магазинів, більшість яких працювала коло 8 вечора. Антураж доповнюється купками хлопців в камуфляжі, які тиняються в районі Майдану.

На Львівщині, де живе моя родина, тему окупації Криму і подій на сході, здається, навіть не дуже хочуть обговорювати. В транспорті я не чув жодного обговорення політики. Люди втомились і відчувається тиха ненависть до російського керівництва. Двоюрідна сестра з Харкова казала, що у них теж все спокійно (там загинуло кілька людей), а мітинги відбуваються тільки на центральній площі.
Недобрі зміни помітні і в їх більшій похмурості людей, і у великих картатих торбах, в яких вони щось приречено переносять, і в обшарпаності міста, в якому незважаючи на повсюдне болото майже відсутнє сміття.

Краєвид села Поляна, батьківщини мого тата.

Наступне враження це дешевизна цін, в Києві ми троє повечеряли за 130 гривень (7 фунтів - в Лондоні за ці гроші може перекусити одна людина), маршрутка по Львові коштує 2 гривні (10 пенсів), на телефон ми витратили 20 гривень за тиждень (правда обіцяний мобільний інтернет був дуже повільний, а на селі не було зв'язку).

В залі очікування є коло 30 людей.

Після проведення Євро-2012 у Львові залишилась чудова пам'ятка - аеропорт. Він великий, розрахований на набагато більший пасажиро потік і тому дуже зручний для людей (і, певно, сильно збитковий). Це найкращий і найшвидший аеропорт, в якому я обслуговувався. На всі формальності ми витратили коло 5 хвилин - пиво пізніше ми пили значно довше (його я можу порекомендувати - Біле нефільтоване "Лев" - дуже смачне). Єдиний негатив - мені заборонили фотографувати в середині: в певному сенсі ця фотографія не законна.

В Україні нам сподобалось, все дуже рідне, але на прикінці перебування виникло відчуття, що наш дім в Лондоні, не у Львові. Можливо, це пов'язано з насиченністю візиту: я за ці 7 днів так і не зміг виспатися, а може, ми вже жили за кордоном надто довго і звикли до тутешнього способу життя. 

Політ до України.

Завтра летимо до України. Відчуємо атмосферу. Бо рідні і знайомі кажуть, що все ОК (по крайній мірі ніхто не відмовляв). А в газетах вже почалася громадянька війна. Сподіваємось на все найкраще.

А в Лондоні нині відбувався марафон. Фотографії зроблені коло Букінгемського палацу.

Російський герб.

Російському колезі хтось жартома поставив політичну матрьошку на стіл в офісі. Лялька датована 2013 роком. Зверніть увагу на герб під головою Путіна - це стилізовний герб російської імперії до 1917 і герб Росії від 1993 року. Про історію герба Росії можна прочитати у Вікіпедії. Цікаво, що корон позбулися після лютневої революції, а після розгону депутатів Єльциним в 1993 повернули корони на герб відповідним указом президента.

Цікаво, що на монетах Росії двоголовий орел без корон був до 2011 року. Ось фотографії деяких монет з моєї колекції:

10 копійок, 1913.

20 рублів, 1992.

10 нових рублів, 2011.

25 рублів присвячених Олімпіаді в Сочі, 2012.

Остання монета вже з коронами. Все таки, що означають ці корони: данину історії чи потяг до монархії - сильної влади?

Мова нашої доці

Мені цікаво спостерігати за розвитком мовлення моєї дитини. Яра, скорочено від Ярослава, народилася 2009 року в Едмонтоні - столиці Альберти. Коли їй було чотири місяці ми повернулися до України, а ще через рік знову переїхали до Едмонтону, і в 2013 ми опинились вже в Лондоні. Тобто, більшу частину свого життя вона провела в англомовних країнах.

Коли їй було три місяці і один день вона сказала "яра" і "та". І "яра" було вимовлене фонетично вірно. До речі, зараз вона вивляє своє ім'я як щось середнє між "яра" та "ява". В Україні вона потроху почала говорити (звук "р" перестала вимовляти приблизно коли їй був рік - це або сталася якась фізіологічна зміна, або почала імітувати інших дітей). При повернені до Канади вона швидко навчилась говорити "baby" та "bye", і... майже перестала говорити.

Всі знайомі говорили, що це нормально, що дитина спантеличина, що у багатьох дітей імігрантів є така проблема і що це мине з віком, а дитина буде вільно говорити двома мовами. Це нас непокоїло і коли ми були на огляді в педіатра ми запитали про це. Відповідь повторювала мантри друзів: все буде окей. Через рік ми почали шукати садочок щоб дитина мала більше спілкування з однолітками. І з вересня 2011 вона почала ходити в садочок.

В той же час ми купили телевізор, якого ми не потребували, щоб дитина дивилася англомовні мультики. В пакеті, який ми передплатили, було приблизно десяти каналів для дітей різного віку: для однорічних мультики майже без слів, для трохи старших добрі мультики з чіткою вимовою, для підлітків - серіали. Канали працюють цілодобово, і деякі з них не мають реклами (ми з дружиною не дивились телевізора в Канаді, бо на звичайних каналах реклами є більше чим фільмів чи передач). Наш друг, який працював в Telusі - одній з найбільших телекомункаційних компаній Канади, розказував, що на перегляд каналів для дітей витрачаються найбільше часу глядачів, далі йдуть платні порно канали, які є легальним в Канаді, спортивні і все решту. Він пояснював це тим, що батьки таким чином відкуповуються від дітей, щоб ті їм дали трохи вільного часу.

Телевізор та садочок (а може і вік) дали своє: приблизно через пів-року Яра почала розмовляти по англійськи. Її мова була не досконала: вона не вимовляла частини звуків, речення складалися з двох-трьох слів, граматично це був тільки теперешній час і тільки однина.
Я її не весь час розумів, жінка заявляла, що розуміє її завжди, хоча майже ніколи не могла перекласти її мову коля я її просив :). Плюс доня перестала вимовляти навіть прості українські слова, замість "мама" і "тато" почала казати "mammy" та "daddy". З українською ситуація кардинально покращилась, після того як мої жінки провели майже місяць в Україні літом 2012. Тепер дитина стала хитрішою: вона говорила згідно з правил англійської граматики, але почала змішувати англійські та українські слова: вибираючи простіші. Так замість "dog" вона казала "пес", а на малого собаку - "puppy", а не "песик".

Ми хотіли від дитини більшого і записались на прийом до логопеда. Виклали список її недоліків наведений на початку попереднього параграфу, пройшли одногодинний тест, на якому тестували, які фонеми вона вимовляє, а які не дуже; як описує предмети,... В результаті нам сказали, що вона говорить нормально як на її віку, деякі звуки вона не вимовляє, але все теж в межах норми. До від'їзду до Британії ми були на двох чи трьох заняттях в медичному центрі, займалися вдома і вона почала вимовляти деякі фонеми добре: "ст", "сп" та інші.

На даний момент Яра розуміє три мови: англійську, українську та російську. Причому дві останніх вона ще не розрізняє (мені дуже цікаво, що твориться в її голові). Говорить і далі посередньо, але вже пробує розказувати цілі історії. З нами на англо-українській суміші (українські слова з якимось акцентом), а з ляльками по англійськи. І вже час ві часу виправляє мою англійську вимову. Ми маємо сподівання, що за пару років вона буде чудово розмовляти двома мовами.

Моя англійська

Мій найбільший страх щодо постійної іміграції полягає в тому, що коли я буду помирати, то буду говорити по українськи, а мої внуки не будуть мене розуміти. Я розумію, що це ірраціонально, що в той час я буду розмовляти хорошою англійскою, що не відомо чи в мене будуть внуки,... Це просто безпідставний страх, але він є.

Коли я вчився в школі англійська була найгіршим предметом для мене. Я витрачав багато часу на вивчення слів, які скоро забував і які весь час плутав. В 6 класі на шість замість "сикс" сказав "секс". Всім було смішно. У фізико-математичному ліцеї справи пішли трохи краще: я почав трохи говорити. Але залишався чи не найгіршим учнем в своїй підгрупі (клас був поділений на 2 чи 3 пігрупи, і здаєтся, було 4 уроки на тиждень). В університеті, за рахунок ще слабшої підготовки у решти, я вже був одим з найкращих студентів. Всюди наголос робився на граматиці, для мене, і, мабуть, для більшості інших, це було надто абстрактно. До речі, зараз я часто використовую лише два часа: теперішній і минулий; зрідка теперешній перфектний і майбутній. Навчання чогось чисто теоретичного та загального це підхід нашої школи. Мені чомусь здається, що мови дітей можна навчити показуючи мультики і співаючи пісеньок, а вже у старшому віці відполірувати граматику.

Якісні зміни настали коли я почав писати курсову у Володимира Ткачука, який почав давати читати по кілька англомовних статей на тиждень: я скоро почав вільно читати. Через рік в аспірантурі, я не тільки читав, але й писав статті. І коли в 2003 році поїхав на виставку в Філадельфію, то міг вже більш-менш вільно говорити. У вересні 2008 ми переїхали до Канади і почали жити в англомовній країні.

Наразі я оцінюю свою мову як вільну - і я це можу довести документально: я двічі здавав IELTS і отримав 7.5 та 7 балів відповідно, але вона ніколи не стане такою як в носія. Цьому є кілька факторів на перешкоді: в сім'ї ми розмовляємо українською, друзів переважно або україно, або російсько мовні, з якими в нас є спільний культурний спадок, великий словник самої мови. Тут майже кожне слово має кілька синомімів, які мають трохи інший зміст. Я, як і переважна більшість імігрантів, вживаю трішки не ті слова. Фонетика - ще одна моя проблема. Деякі звуки я не розрізняю на слух, ще більше я не вимовляю як слід. Ми жартуємо з росіян, що вони не годні вимовити "паляниця". Коли я це розказую своїм не українським друзям, вони теж пробують сказати це слово, і ще жоден з них не вимовив його правильно (а серед них були словяни: росіяни, болгари, поляки; і не: угорці, канадці, американці, перуанці, китайці,...). Причому для поляка угорець вимовляє добре, а для мене це не те. Подібне є з моєю англійською вимовою: для недавніх імігрантів в мене гарна англійська, а для носіїв та імігрантів з досвідом - посередня. Навіть моя дружина критикує мене за мою англійську.

В мене ніколи не було труднощів говорити з співрозмовником віч-на-віч: в мене таке враження, що твій візаві підлаштовується під твій рівень мовлення. Проблеми виникають якщо є кілька співрозмовників, серед яких ти найслабший: на вечірці чи в великій компанії я ще досі подеколи не вловлюю всіх нюансів розмови. Коли в 2013 ми переїхали до Лондона, то перших два тижня складно було розуміти британські акценти, а їх є багато, і якщо вимову BBC розумієш без жодних зусиль, то англійської шотландців подекуди не розуміють і самі англійці. Цікаво, що з телефонними розмовами в Лондоні не було жодних проблем (або певні частоти відсікаються, або у всьому світі це віддалені працівники, умовно кажучи з Індії), а в Канаді на це пішло пів року зак я навчився розмовляти по телефону.

Повернення до Лондона

Після 10 годинного перельоту приємно знову ступити на землю і розімняти ноги.

І дуже приємно побачити сім'ю, яка тебе зустрічає. Певно, я стаю більш сентиментальним з віком: довге відрядження зараз мені набагато важче витримати, ніж 10 років тому коли я повертався до батьків. І зараз я спілкуюсь зі сім'єю через відео-чат, а тоді тільки за допомогою емейлів. А може, я просто не цінував достатньо батьків коли був молодшим і жив з ними.

Анексія Криму вже має наслідки на побутовому рівні. Нині при проходженні паспортного контролю в Хітроу мене питали де виданий мій український паспорт. Львів їм нічого не говорив, уточнили чи не в Криму. Тоді вже я запитав, а що якби його видали в Криму. Відподь: нічого, але мусили би ставити додаткові питання. Цікаво які. В Сан Франциско, до речі, 24 березня таких питань не задавали.

Додаткова інформація (10 квітня 2014): знайомий росіянин, котрий сидить за сусіднім столом в офісі, одружений з кримчанкою повертався з Москви в Лондон минулої неділі. Жодних додаткових питань дружині не ставили, тільки зауважили, що комбінацію російського та українського паспорта зараз часто не побачиш.

Трохи імігрантського гумору

Я люблю читати анекдоти. Прочитавши, відразу забуваю.
Вірніше майже всі забуваю. А ці 3 анекдоти я почув в Канаді і вони мені запам`ятались.

Перший, не політкоректний, але сімейний.

Перша хвиля іміграції. Мама молиться:
 - Боже, зроби так, щоб моя доця вийшла заміж за українця.
Через 25 років вже доця молиться:
 - Боже, зроби так, щоб моя доця вийшла заміж за білого.
Ще через покоління:
 - Лиш би за чоловіка.

Другий, сумний:

Помирає чоловік, вже лікар все сказав, священник провів всі таїнства. Лежить бідака в ліжку і тут раптом розуміє, що жінка наварила вареників і засмажила цибульки зі свіжими шкварками. І так йому захтілось останній раз посмакувати, що він збирає останні сили, виповзає зі спальні, сповзає по сходах, залазить на кухню, намацує тарілку з ложкою, починає собі накладати їсти. Аж тут заходить жінка і по руках ополонником, по руках:
 - Куда жерти, це ж тобі на похорон.

Останній, теж про чоловіка та жінку:

Зустрічаються два знайомих і один каже, скоро в моєї ювілей - 60 років.
 - Так, так пам`ятаю на 50 ти витратився: звозив її в Україну. А що цього разу плануєш подарувати?
 - Настав час забирати.

Поліція

Сьогодні повертаючись до готелю в Mountain View бачив як поліція проводила затримання кількох молодих хлопців, мексиканців з вигляду. Було близько 8 поліцейських та 4 похнюплених пацана, як мінімум один в наручниках. Минаючи всю компанію я запитав останнього поліцейського, що трапилось і отримав таку відповідь:  
 Oh, it is just a gang related incident. Please, move on. Thanks.

Основна відміність від України - звичайні люди не намагаються дати поліцейському хабаря, а з боку поліції немає натяків. Місцеві говорять, що поліція не ідеальна: в відділку можуть побити і якщо твій брат працює в поліції, то він може скасувати тобі штраф. Корупція тримається на низкому рівні через вплив мас-медія, оскільки якщо політики не відреагують, то наступні вибори програють.

А деколи люди беруть зброю в свої руки, щоб захищати свої права безпосередньо. Це широко висвітлюється і політики в інших регіонах мають над чим міркувати, а люди мають гарний приклад. Ось лінки на деякі відомі випадки:
Марвін Джон Гімеєр в 2004 зруйнував бульдозером цементний завод та частину будинків в місті, коли його почали виживати з його майстерні.
Несправедлість шерифа та неможливість чесних виборів привела до збройного повстання в Атенах у 1946.

Приклад корупції серед суддів: 
В 2011 двоє суддів було засуджено за надмірно жорстокі вироки підліткам, яких пізніше посилали в приватні тюрми (власники платили суддям хабарі).

І на останок - поліції майже не видно, в Канаді я перший раз побачив поліцейську машину десь за шість місяців. Мене зупиняли тільки один раз: товариш підвозив нас на несправній машині, на якій не можливо було робити різкі повороти. Відповідно, після повороту він встав не в крайню смугу і був зупинений поліцією. Один з офіцерів агресивно запитав права і страховку, інший стояв і спостерігав. Отримавши і те, і друге їх попустило, вони вже розслаблено пояснили наше порушення і побажали гарного дня.