Трохи імігрантського гумору

Я люблю читати анекдоти. Прочитавши, відразу забуваю.
Вірніше майже всі забуваю. А ці 3 анекдоти я почув в Канаді і вони мені запам`ятались.

Перший, не політкоректний, але сімейний.

Перша хвиля іміграції. Мама молиться:
 - Боже, зроби так, щоб моя доця вийшла заміж за українця.
Через 25 років вже доця молиться:
 - Боже, зроби так, щоб моя доця вийшла заміж за білого.
Ще через покоління:
 - Лиш би за чоловіка.

Другий, сумний:

Помирає чоловік, вже лікар все сказав, священник провів всі таїнства. Лежить бідака в ліжку і тут раптом розуміє, що жінка наварила вареників і засмажила цибульки зі свіжими шкварками. І так йому захтілось останній раз посмакувати, що він збирає останні сили, виповзає зі спальні, сповзає по сходах, залазить на кухню, намацує тарілку з ложкою, починає собі накладати їсти. Аж тут заходить жінка і по руках ополонником, по руках:
 - Куда жерти, це ж тобі на похорон.

Останній, теж про чоловіка та жінку:

Зустрічаються два знайомих і один каже, скоро в моєї ювілей - 60 років.
 - Так, так пам`ятаю на 50 ти витратився: звозив її в Україну. А що цього разу плануєш подарувати?
 - Настав час забирати.