Поїздка в Кембрідж

Вигляд з вікна поїзду на Фінсбурі Парк: нагадує
приміський вокзал в якомусь українському містечку.

І моя дружина, і я в свій час читали якісь художні книжки про Англію, в яких згадувались про університети Оксфорду і Кембриджу. У нас весь час були мрії повчитися там (жодних зусиль шоб втілити їх в життя ми не докладали). Вчитись в університеті нам вже пізно, але поїхати подивитись нам доволі зручно. Наш маршрут виглядав так: з Клафам Джанкшн поїздом до Вікторії, далі метром до Фінсбурі Парк і швидким поїздом без жодної зупинку до самого Кембріджу. 

Припарковані ровери - перша річ, яка вражає в місті відразу по приїзді. Коло вокзалу є кілька парковок для них. Ровери там стоять дуже близько і на око їх є кілька тисяч. А в самому місті їх не дуже багато, менше ніж машин і пішоходів.

Парковка для роверів коло вокзалу в Кембріджі.

По дорозі до центру ми надибали ось цю гарну церкву у псевдоготичному стилі. Це перша церква в Англії, не рахуючи нашої греко-католицької на Бонд стріт, в якій відчувається певний дух.

Навіть ґаргулья є тут як тут. 

Церква Богородиці і всіх англійських мучеників.

Всередині є гарні вітражі, величне склепіння та цікаві скульптури. Зовні каміння заросло мохом і не віриться, що ця церква споруджена наприкінці 19 століття.

За 5 хвилин ми попали на територію першого коледжу: Даунінг коледжу. 

Ще за 5 хвилин у вікні з'явилась табличка "Тихо. Йде екзамен."

Це перший серед коледжів, що з'явилися після 18 століття. Пізніше я запитував друзів про структуру університету та про коледжі. З того, що я зрозумів: університет складається з коледжів, в яких живуть студенти та професори. В коледжах можуть читатись лекції для молодших курсів, а також першокурсникам помагають адаптуватися до університетського життя + коледжі виконують соціальну роль клубів: вони мають свої будинучки для греблі, організовують танці, дискусії,... В кожному з них можуть бути студенти різних напрямів, але склались певні історичні традиції і кожен коледж переважно має студентів тільки певних спеціальностей.
Університет виконує роль парасольки: забезпечує представництво, лекції для старших курсів та екзамени. Нам не пощастило в тому сенсі, що ми приїхали на екзаменаційну сесію і на територію інших коледжів нікого не впускали (крім студентів, викладачів та випусників).

Цей чоловік - вартовий: нікого стороннього
до середини.

Трохи вбік і туристів вже нема.

Колишні випусники? Їх родичі?

Кожен коледж являє собою невелику фортецю зі стінами-будинками і подвір'ям всередині.

Вигляд на подвір'я одного з коледжів через колонаду.

Туристи перед Королівським коледжем.

Через місто тече повільна ріка Кем, яка отримала назву від назви міста, яке отримало назву від назви тієї ж ріки. Заплутано? Отже, спочатку ріка називалась Гранта, і поселення стало називатись Грантабрикже (чи якось подібно) з часом назва спростилась до Кембриджа і річка стала Кемою.

Літом місцеві студенти, і не тільки студенти, заробляють катаючи туристів на специфічних човнах і оскільки ріка доволі мілка, то використовують палиці, а не весла (зовсім як у Венеції).

Студенти підробляють.

А можна заробляти і так.

Ще пару фотографій які мені сподобались:

Тут теж пасуться корови на лужку.

В Кембріджі я навіть дечого навчився. Перед поверненям до Лондону ми забрели на ярмарку і я там замовив шкіряний пасок. Майстер при мені обрізав ремінь, пробив дірки і прикріпив пряжку. Вийшов чудовий пасок з витисненими мустангами. На моє розчарування якщо носити його кіньми догори, то кінчик дивився би вліво. Для мене це незручно, бо я кріплю пропуск з лівої сторони паска. Помітивши моє здивування майстер сказав, що направо паски носять тільки жінки. Я відповів, що я іноземець, але пасок дуже гарний і я дякую. Вертаючись до дому, я дивився на всіх чоловіків з пасками: дійсно всі вони мали паски на ліво. Вдома перевірив інтернет - паски на ліво. Подивився свої весільні фотки - у всіх, навіть у мене, паски на ліво (староста, правда мав на право). Тепер я розмірковую, скільки років я носив свої паски не правильно :). Все таки поїздка до університетського містечка не минула намарно. Ель в ньому теж був деже добрим.

Перед тим як поїхати до Кембріджа ми трохи почитали про нього: населення 120 тисяч і висота над рівнем моря всього 6 метрів (через сто років затопить - не відкладайте відвідин, бо скоро може бути пізно, а саме місто варте поїздки).