Візи

Є кілька процесів, беручи участь в яких я весь час сподіваюсь, що це останній раз. До таких я відношу різні екзамени, співбесіди та подачі документів на візи. Думаю, основною причиною через яку, мені такі речі дуже не подобаються є невизначеність результатів моїх зусиль. Так, наприклад, при екзамені/співбеседі треба знати багато речей і оцінка залежить від суб'єктивного настрою викладача. Видача візи, її тривалість та умови в'їзду теж залежать від настрою консульського працівника.

Скажімо, я мав вже три американські візи. На дві останні я подавався в Канаді і в Британії відповідно. Кожного разу, я мав всі документи, котрі вимагалися на сайті посольства і кожного разу мені казали: мало документів і просили дослати моє резюме та список публікацій. Уряд США трактує таку затримку у видачі візи як відмову, про яку я змушений згадувати в наступних поданнях. В кінці-кінців мені видавали однорічну мульти-візу, але кожного разу мої бізнес візити відкладалися. А Наталці дали туристичну візу на 10 років. В мене є жартівливе пояснення чому так сталось: я бородатий фізик-теоретик зі Східної Європи (майже шахід з Близького Сходу; волося чорне, очі - карі), який чомусь вирішив стати програмістом (дуже підозріло), а Наталя - дружина майбутнього програміста в Гуглі (гроші, певно, є) з сіро-блакитними очима (дуже добре - точно не терористка).

З шенгенськими візами ще гірше: є ціла купа дурних вимог. Паспорт не повинен бути старішим за 10 років, повинні бути заброньовані готелі і транспорт, треба надати довідки з роботи і з банку, фотографії, а тепер ще й здати відбитки пальців (це у візовому центрі), заплатити за обробку паперів. Кожна вимога ніби й розумна та зрозуміла. Але в сукупності це виливається в сантиметрову папку документів, кожен з яких має бути свіжим, перекладеним, завіреним, містити те і те, у такій і такій формі. Консульські працівники розуміють абсурдність і підказують як це обійти чи просто закривають очі на деяку невідповідність паперів до вимог. Я маю допущення, що цей паперовий мур звели брюсельські чиновники з метою боротьби з нелегальними імігрантами. У ефективності якої я сумніваюсь: майже всі українці, яких я зустрічав в Лондоні - перебувають тут з чужим литовським паспортом. А таким як ми з Наталкою нема сенсу працювати нелегально: моя робота в Україні більш вигідна чим нелегальна на Заході.

Цей пост має певну причину: в понеділок, ми з Наталкою подались на французькі візи, а в четвер я вже забрав паспорти з візами до кінця літа. В четвер видача віз підняла настрій і дала враження, що я чогось досягнув. А це чисто бюрократичне досягнення і в кращому вільному світі без кордонів не буде потреби у візах і не буде таких фальшивих досягнень.

Тепер ми маємо свіжу проблему куди і коли їхати відпочивати до континентальної Європи. Перша поїздка планується до Парижу в середині червня на вихідні: мрію випити зранку кави зі свіжим паризьким круасаном.